ЕТНОНІМ “РУСИН” ЯК ВИРАЗНИК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В УЖГОРОДСЬКІЙ ГАЗЕТІ “РУСИНЪ” (1923)
Ключові слова:
українська мова, Підкарпатська Русь, етнонім, русини-українці, національна ідентичність, газета “Русинъ”Анотація
У статті проаналізовано семантичну структуру й особливості функціювання етноніма “русин” на шпальтах ужгородської щоденної газети “Русинъ” (1923 р.). З’ясовано, як у часописі переосмислювали давню самоназву за нових суспільно-політичних реалій після розпаду Австро-Угорщини та входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини. Зауважено, що в умовах національної дезорієнтації та наслідків мадяризації газета використовувала лексему “русин” як інструмент консолідації та націєтворення задля духовного відродження й подолання комплексу меншовартості. Виявлено складну багатовимірну семантику слова “русин”. В етнічному й культурно-історичному вимірах етноніми “русин” і “українець” (як і “малорос”) функціювали в текстах часопису як синоніми. Автори обґрунтовували, що “русин” – це первісна спільна самоназва всього українського народу, яка збереглася на Підкарпатті через його географічну й політичну ізоляцію. Водночас простежено розмежування понять “русин” і “українець” у політичному дискурсі: слово “русин” було політонімом на позначення місцевого автохтонного громадянина, тоді як лексему “українець” переважно вживали щодо політичних мігрантів з інших держав. Окремо наголошено на консолідаційній функції етноніма: назва “русин” слугувала гіперонімом, що об’єднував субетнічні групи (гуцулів, лемаків, лишаків-верховинців та ін.) в один етнос, і водночас часопис поширював уживання цієї лексеми на українців по обидва боки Карпат і на діаспору. Зауважено, що газета “Русинъ” відобразила перехідний етап в еволюції ідентичності автохтонних жителів краю, де переосмислене слово “русин” стало не чинником відокремлення, а містком до загальнонаціональної єдності українців.
