ГРА З НАЦІОНАЛЬНИМ ПРОСТОРОМ У ПОСТМОДЕРНІСТСЬКІЙ ПРОЗІ: “СТО РОКІВ САМОТНОСТІ” Ґабріеля Ґарсії МАРКЕСА І “ЛЕБЕДИНА ЗГРАЯ” В. ЗЕМЛЯКА

Анотація

У статті досліджено жанрово-стильові й естетичні перегуки двох романів з метою пояснення збігів типологією, а саме: розгортанням спільного для Маркеса і Земляка європейського барокового дискурсу, який у різних країнах отримав відмінне ­жанрово-стильове втілення завдяки національній специфіці. Мета дослідження – на прикладі двох текстів, які, на думку дослідників, яскраво втілюють найбільш характерні риси національних літературних явищ, методом звуження об’єкту дослідження до конкретного стильового аспекту класифікувати збіги у постмодерністському контексті. Утілення мети передбачає відповідну методологію: порівняльно-типологічне зіставлення у поєднанні з жанрово-стильовим аналізом, опертя на філософію й естетику постмодернізму. Доведено, що феномен латиноамериканської прози 1950-1980-х років пояснюється її укоріненістю в іспано-французькому бароко, яке у ХХ столітті набуло форми необароко, вплинуло на різні стильові течії модернізму, насамперед на сюрреалізм. Латиноамериканська проза увібрала в себе бароковий дискурс у контексті постмодернізму, який актуалізував ігровий чинник мистецтва як гру з національною традицією. Неперервність дискурсу, поступова еволюція бароко в необароко ХХ ст. властива так само українській мистецькій традиції (Сковорода, Котляревський, Шевченко, Майк Йогансен, Тодось Осьмачка, О. Ільченко). У романах простежено гру з традицією у способі, яким обидва автори моделюють свій міфосвіт: це гра з гіпернаративами утопії й антиутопії. На прикладі двох текстів, які яскраво втілюють характерні риси національних літературних явищ (“магічний реалізм”, “химерна проза?), ідентифіковано збіги у постмодерністському контексті. Методологія дослідження – порівняльно-типологічне зіставлення у поєднанні з жанрово-стильовим аналізом, опертя на філософію й естетику постмодернізму.