ВОЄННИЙ ВИМІР ЛІТЕРАТУРИ В СУЧАСНІЙ ЕСЕЇСТИЦІ

Анотація

Сучасна література війни засвідчує появу нових інтерпретаційних тенденцій, з огляду і на тривалість російсько-українського мілітарного протистояння, і на екзистенційну втому людини у цій війні. Пережитий травматичний досвід українців за останні роки трансформувався у важливий фундаментальний мистецький наратив, до творення якого література спричинилася чи не найбільше. Однак варто зауважити, що якщо в перші роки після 2014 автори зверталися здебільшого до художніх текстових жанрів (новели, оповідання, романи), то період після повномасштабного російського вторгнення література ословлює здебільшого без белетристичного прикриття. А тому все частіше виходять друком авторські щоденники, спогади, свідчення та есеї. Навіть поезія видозмінює свою ліричну природу, стаючи більш жорсткою, раціональною і подекуди публіцистичною.
Автор цієї статті пропонує до розгляду книги есеїв сучасних українських письменників Артема Чеха, Артема Чапая та ­Артура Дроня як приклад того, як актуальний текст формує мову війни й у цьому процесі видозмінюється сам. Основну увагу в дослідженні зосереджено на тому, як письменники, що мають безпосередній фронтовий досвід, сприймають літературу – і класичну, і ту, що пишеться в часі травматичних подій. Сумніваючись у її здатності достеменно передати найболючіший досвід людини, що пізнала смерть, вони  водночас своїми текстами доводять необхідність творення літературного дискурсу цієї війни. І це пов'язано як із історичним досвідом заборон українського слова, так і з актуальною потребою фіксувати війну зсередини.