ФЕМІННИЙ ПРОСТІР ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В ДОСВІДІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ПОЛЬСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
Ключові слова:
простір, дім, родина, гендер, війна, жіноча проза, топосАнотація
У статті закцентовано увагу на компаративному дослідженні просторового образу Першої світової війни у досвіді української та польської літератури на прикладі творчості Наталії Кобринської, Катрі Гриневичевої, Зоф’ї Старовєйської-Морстінової, Марії Домбровської. Такий підхід розбудовує модель примирення політичних конфліктів пам’яті та актуалізує терапевтичну функцію мистецтва. Осмислення реалій воєнного часу з фемінної перспективи пропонує не героїчний, а травматичний вектор інтерпретації. Жіночий наратив вирізняється зміщенням просторового конструювання з фронту на тилові реалії, проте обидва топоси функціонують у творах як трансформовані території і наповнюються концептуальними маркерами хаосу, відчуженості, небезпеки, страху, руйнування, загибелі. З огляду на це, кардинально змінюється гендерне форматування середовища: простір жінок втрачає унормовану замкненість і прогнозованість, натомість набуває ідейно-семантичної домінанти бездомності. Традиційний приватний локус житла зображується в есхатологічній проєкції, спустошення характеризує не лише зовнішню динаміку подій, а й відображає психологічний стан персонажів: і чоловіків на війні, і цивільного населення в тилу. У художньому осмисленні образ дому позбувається конкретного фізичного виміру та переростає в символ. Загальні сюжетні схеми аналізованих творів виглядають наступним чином: головна героїня – жінка, чоловік якої перебуває на фронті; вона втрачає дім і опиняється в чужому ворожому просторі, що зрештою призводить до руйнування родини. Індивідуально-авторські акценти письменниць розходяться в зображенні поведінкових типів персонажок: для вітчизняної літератури характерним є моделювання образу жінки-жертви, натомість у польському письменстві переважає постать зрадниці.
