ПАРЦЕЛЯЦІЯ ЯК ЗАСІБ ЕКСПРЕСИВНОГО СИНТАКСИСУ В МОВОТВОРЧОСТІ У. САМЧУКА (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ-ТРИЛОГІЇ «ВОЛИНЬ»)

Анотація

У статті на засадах вивчення речення як багатоаспектної синтаксичної одиниці схарактеризовано структурно-семантичні особливості парцельованих конструкцій у романі «Волинь» У. Самчука, що функціюють як самостійні синтаксично-інтонаційні структури, проте не втрачають семантичного і структурного зв’язку із базовою реченнєвою одиницею. Автор статті стилістичний ефект цих конструкцій коментує як результат зіткнення семантики синтаксичної форми з лексичною семантикою, що її наповнює, в результаті чого реченнєва одиниця в художньому мовленні якнайповніше реалізує свою багатоаспектність, пов’язану із його стильовими домінантами – образністю й експресивністю. Останні допомагають автору художнього тексту презентувати своє світобачення та ідейно-художній задум. 
Якщо на синтаксичному рівні парцельовані конструкції у романі «Волинь» – ефективний прийом створення експресії, то на комунікативному ці реченнєві одиниці є формою втілення складних мовленнєвих актів та дієвим засобом актуального членування висловлювання. Парцеляти – стилістично вмотивований засіб у мовотворчості У. Самчука, оскільки посутньо доповнюють, уточнюють і комунікативно увиразнюють зміст базових структур, допомагають виписати спонтанні живомовні репліки персонажів, точно відтворити їх психоемоційний стан та посилюють інформативність великого за обсягом прозового тексту, нерідко створюючи прийом синтаксичної градації. Як виразна ознака ідіостилю У. Самчука, який формують не лише суб’єктивні чинники, а й об’єктивні (загальнонаціональні), парцельовані конструкції глибоко вкорінюють у романі «Волинь» такі ментальні риси українського етносу, як релігійність, прив’язаність до землі, яка для українців завжди мала сакральне значення і була не лише умовою матеріального існування, а й внутрішньою потребою.