ЛЕКСИКОГРАФУВАННЯ КОНОТАТИВНИХ ВЛАСНИХ НАЗВ

Анотація

У статті проаналізовано особливості словників власних назв, зокрема конотативних та деонімізованих. З’ясовано структуру словникової статті та її змістове наповнення.
Вивчаючи різноманітні лексикографічні джерела, ми відзначаємо два основних підходи до організації словникових статей: академічний, що відзначається використанням спеціалізованої термінології та абревіатур, дотриманням формальних ознак академічного стилю, та популярний, стилістично простіший, не навантажений науковою інформацією. Крім того, окремо виділяємо словники-додатки до дисертаційних робіт, академічні за змістом, однак доступні для розуміння широким загалом. Незвичайним підходом до укладення словника конотативних власних назв є використання паремій водночас як заголовка і контексту вживання власної назви. Подекуди констатуємо наявність словників-гібридів, які поєднують риси академічного та популярного підходів. Слід зауважити, що цілі укладачів словників первинно різні, тож неможливо критикувати чи рекомендувати конкретні підходи.
Однак, аналізуючи словники власних назв, укладені на матеріалі української та французької мов, помічаємо проблему, яка досі видається невирішеною для авторів лексикографічних праць в Україні й закордоном. Йдеться про межу між деонімом і конотонімом, конотонімом і оказіональним метафоричним уживанням власної назви, яка подекуди досить нечітка. Окрім того, проблему становить суб’єктивний погляд дослідника, який так чи так відображається в лексикографічному джерелі.
Незважаючи на домінування академічного підходу у вітчизняній ономастиці, ми вважаємо, що існує необхідність популяризації лінгвістики, зокрема ономастики. Тож науково-популярне видання із простою структурою словникових статей могло б зацікавити ширше коло читачів.