РОЗВИТОК ТА ЗНАЧИМІСТЬ НАТУРАЛІЗМУ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

Анотація

У запропонованій статті розглядається розвиток натуралізму в українській літературі перехідного періоду межі ХІХ – ХХ століть та його значимість в контексті розвитку тогочасного суспільства. 
Для формування кінцевого висновку – згадуються філософські джерела, які дали поштовх натуралізмові – позитивізм, який став джерелом справжнього знання, вважаючи основою розвитку емпіричне наукове дослідження та досвід, позбавлені гуманітарних інтерпретацій; раціоналізм, що проголошував першість розуму і логічного ходу міркування в пошуках правди; детермiнацiя явищ расою, середовищем i моментом; натурфілософія, яка визнавала природній відбір та виживання найбільш здатних як основу еволюції людини.
Здійснюється оглядовий аналіз художніх творів, в яких наявні ознаки натуралізму. Називаються такі митці слова, як Іван Франко, у творчості якого представлені різноманітні взірці натуралізму, які охоплюють важливу суспільну проблему – злидні селян; Стефан Ковалів, який описав у своїх творах страшні випадки нехтування людською безпекою і в цілому життям; Дмитро Маркович, який показав у своєму оповіданні в’язня, що віддав свої останні гроші іншій заарештованій жінці, чим врятував її і дитину; Антон Шабленко, що зобразив у своєму оповіданні весь жах фабричного побуту, а його зміст розпалював ненависть робітників до хазяїв підприємств.
У результаті проведеного дослідження натуралізму у творчості українських письменників ми робимо висновок, що ­натуралізм використовувався як засіб розкриття складної соціальної дійсності з безліччю непоборних для людини проблем, що ­завершується або загибеллю героя, або важким віднайденням ним виходу із ситуації, та водночас – для ретельної фіксації подій з їх науковим вивченням і фактографічним, майже документальним, відтворенням. Тому натуралізм можна вважати джерелом наукової ­інформації для істориків, соціологів, етнографів та інших науковців.