СУБМІСИВНІСТЬ: ВІД ПСИХОЛОГІЇ ПОВЕДІНКИ ДО ЛІНГВІСТИЧНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ

Анотація

У статті досліджується субмісивність як одна з ключових моделей людської поведінки і соціальної взаємодії, що впливає як на індивідуальний, так і на колективний рівень функціонування особистості. Субмісивність трактується як інгерентно властива людині риса, а також як набір соціальних захисних стратегій, які вказують на те, що особа відмовляється від влади, статусу, ­автономії чи контролю. Мета статті – виявлення та аналіз лінгвістичних засобів, за допомогою яких виражається субмісивність, а також вивчення впливу психологічних і соціальних чинників на формування субмісивної поведінки в контексті міжособистісної взаємодії. 
У психологічному контексті субмісивна особистість розглядається як складний результат взаємодії між різними ­факторами, включаючи інгерентні риси, соціальне оточення та особистий досвід індивіда. Доведено, що формування субмісивної особистості відбувається під впливом професійних, соціальних та культурних чинників, що відображають глибоко вкорінені суспільні норми та цінності. Субмісивна поведінка є типовою для соціумів, де існує чітка ієрархія, або де підтримуються традиційні гендерні ролі. 
Проаналізовані джерела ілюстративного матеріалу демонструють, як субмісивність реалізується через різноманітні ­лексичні, синтаксичні та стилістичні засоби, зокрема риторичні запитання, м’які імперативи, негативні конструкції тощо. Контекст невизначеності, зовнішнього тиску, емоційної напруги впливає на мовну поведінку персонажів, змушуючи їх адаптуватися до ситуації через уникнення конфронтації, зниження категоричності висловлювань і створення довірливого тону. Усі ці ­елементи спільно формують багатогранний образ субмісивної особистості, яка діє в рамках обмежень, накладених як внутрішніми почуттями, так і зовнішніми обставинами.