ШЕКСПІРІВСЬКИЙ ІНТЕРТЕКСТ У РОМАНІ А. С. БАЄТТ «КНИГА ДЛЯ ДІТЕЙ»

Анотація

Стаття присвячена дослідженню шекспірівського інтертексту в романі А.С. Баєтт «Книга для дітей» для висвітлення органічного поєднання реалістичної та постмодерністської поетики. Методологічною основою аналізу художнього твору є ­літературознавча есеїстика А.С. Баєтт, у якій вона формулює власну позицію використання класичної спадщини, зокрема шекспірівських текстів, які є концептуальним і структурним ядром роману. Акцентується подвійна природа інтертекстуальності у творі, адже шекспірівський інтертекст виконує функцію історичного маркера едвардіанської епохи та стає інструментом ­психологізації, деконструкції та метанарації. Основну увагу приділено аналізу чотирьох різних постановок комедії В.Шекспіра «Сон літньої ночі», які функціонують у тексті як mise en abyme, віддзеркалюючи макропроблематику твору. Завдяки притаманному творчому стилю А.С. Баєтт балансу між реалізмом та фантазією, вона деконструює ескапістський потенціал цієї комедії. Під час аналізу образів головних героїв розкривається темний бік шекспірівських архетипів, де стирання межі між сценою та реальністю призводить до психологічного насильства, узурпації влади дорослими та втрати дитячої ідентичності. У статті простежується роль алюзій на інші п'єси Шекспіра – «Король Лір», «Буря», «Зимова казка» тощо – як засіб імпліцитної характеристики психології персонажів, соціальної критики та авторської іронії. Розкривається мотив привласнення гуманістичного ­потенціалу шекспірівської драми для виправдання власної аморальності. У підсумку обґрунтовується, що театральна естетизація повсякдення стає фатальною вразливістю едвардіанської епохи, адже зіткнення з історичними реаліями Першої світової війни невідворотно руйнує шекспірівський сон, засвідчуючи остаточний крах штучної утопії. Ця катастрофа безжально стирає саму епоху як у матеріальному, так і в ідеологічному вимірах, залишаючи персонажів беззахисними перед викликами ХХ століття.