СИНЕСТЕЗІЯ ІМЕНІ ЯК ПОЕТИКАЛЬНИЙ ЗАСІБ У РОМАНІ П. ЗЮСКІНДА “DAS PARFUM. DIE GESCHICHTE EINES MӦRDERS”

Анотація

Розглянуто особливості антропоетонімів як маркерів ольфакторного світу та репрезентантів поетики постмодерністського роману П. Зюскінда. Мета дослідження полягає в інтерпретації поетонімів як домінантних засобів синестетичної ­(насамперед ольфакторної) образності роману “Das Parfum”.
Синестетичне відображення вмотивовує специфічне смислове наповнення імен дійових осіб і зумовлює розвиток сюжету, еволюцію тексту, розкриття ідейно-художньої концепції. Ключову роль у втіленні цілісного змісту твору відіграє відмінність екстраординарного (Гренуй) – звичайного (інші персонажі) сприйняття запахів. Структура імен-образів Бальдіні, дівчинка з провулку Маре та ін. поряд із облігаторними семами (вік, стать, соціальний статус) містить ольфакторний складник та / або його оцінку. Багатогранність семантичної сторони онімів ґрунтується на синестетичному відтворенні образів, висхідному до позицій автора-оповідача (візуальний код) і Гренуя (нюховий код).
Постать головного героя є ольфакторним “вакуумом”. Доведено, що заповнення “порожнечі” Гренуя відбувається поступово: від уналежнення до людського роду (оволодіння запахом “людини взагалі”) й опанування певних типажів до ідентифікації індивідууму та створення образу надлюдини. Персонаж перетворюється на химерну суміш ідентичностей (ольфакторний ­палімпсест). До парадигми поетоніма Жан-Батист Гренуй входять лексеми, що відтворюють рефлексію персонажа, пов’язану з осмисленням ольфакторної винятковості (семи ‘недолюдина’ → ‘іронічна божественність’ → ‘надлюдина’). Фінал роману засвідчує повну анігіляцію персонажа. Небуття Гренуя як особистості призводить до його фізичного та семантичного “стирання” в просторі тексту. Комплексне дослідження онімних одиниць експлікує смисли, що формують глибину всього тексту та забезпечують його адекватну інтерпретацію.