ОНІМНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ОПОЗИЦІЇ “СВІЙ” – “ЧУЖИЙ” У МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ УКРАЇНЦІВ
Ключові слова:
мовна картина світу, онімна система, онімна репрезентація, концепт, топоніми, антропонімиАнотація
У статті комплексно проаналізовано онімну репрезентацію опозиції “свій” – “чужий” у мовній картині світу українців з огляду на когнітивний, лінгвокультурологічний та ономастичний підходи. Актуальність дослідження зумовлена потребою осмислити мовні механізми формування національної ідентичності в умовах сучасних соціокультурних трансформацій, а також зростанням інтересу до проблеми концептуалізації “іншості” в українському мовному просторі. У роботі обґрунтовано статус опозиції “свій” – “чужий” як універсальної когнітивної моделі, що виконує регулятивну функцію в структурі мовної картини світу та визначає межі культурної і соціальної самоідентифікації.
Особливу увагу приділено аналізу структурних компонентів концептів “свій” і “чужий”, їхнього семантичного наповнення та образно-символічної репрезентації. Визначено, що ці концепти мають складну багаторівневу організацію, яка охоплює ядро, периферію та конотативні зони, що динамічно змінюються залежно від історичного та дискурсивного контексту. У статті проаналізовано функціювання онімів (антропонімів, топонімів, етнонімів і прізвищевих назв) як маркерів “свого” і “чужого” простору, з’ясовано їхню роль у формуванні аксіологічних опозицій та ідентифікаційних стратегій.
Окремо розглянуто семантичні та прагматичні механізми опозиціонування власних назв, зокрема конотативну поляризацію, стилістичну маркованість, метафоризацію та ідеологізацію онімів. Установлено, що в різних типах дискурсу – фольклорному, художньому, історичному та медійному – власні назви набувають додаткових значень, виступаючи носіями культурної пам’яті та символами колективного досвіду. Простежено динаміку трансформації опозиції “свій” – “чужий” у сучасному мовному просторі, зокрема під впливом глобалізаційних процесів і медіадискурсу.
Здобуті результати засвідчують, що онімна система української мови є важливим інструментом концептуалізації дійсності, у якому відображено глибинні когнітивні та культурні механізми розмежування “свого” і “чужого”.
