ПРОСТІР ОКУПАЦІЇ У ВСТАВНИХ НОВЕЛАХ РОМАНУ ВОЛОДИМИРА РАФЄЄНКА “ДОВГІ ЧАСИ”

Анотація

У статті проаналізовано цикл вставних новел роману Володимира Рафєєнка “Довгі часи” (“Казки Вєрєсаєва”) з погляду ­репрезентації простору окупації Донецька під час російської гібридної агресії 2014 року. У фокусі дослідження – аналіз форм впливу окупаційних “світів смерті” на аксіологічні та онтологічні аспекти персонажа через вивчення художніх стратегій ­авторської нарації. Актуальність статті зумовлена необхідністю поглибленого вивчення природи “світів смерті” в контексті російсько-української війни і викликів, повʼязаних із темами деокупації та реінтеграції людей із досвідом перебування в російській окупації. Метою статті є вивчення неміметичних поетологічних засобів та художніх прийомів, які реконструюють феноменологічні ­механізми впливу простору окупації на ідентичність людини в умовах епістемологічної та аксіологічної невизначеності. У статті здійснено огляд поетики всього циклу новел “Казки Вєрєсаєва” з поглибленим розбором новели “Кицька Клари”, а ­також ­показано хронотопічну кореляцію циклу з власне романною частиною. Методологічну основу дослідження складає постколоніальний підхід до аналізу некрополітики в окупаційних зонах та герменевтичне дослідження феноменологічних і аксіологічних аспектів представлення окупаційного простору в художньому тексті. Новельний цикл роману “Довгі часи” як завершене художнє ціле в запропоноваому аспекті аналізується вперше. 
У дослідженні показано, що Володимир Рафєєнко продовжує європейську традицію неміметичного зображення досвіду ­війни, поєднуючи фантасмагоричний та реалістичний дискурси на хронотопічному рівні. Продемонстровано репрезентацію зміни властивостей міського простору в процесі окупації з погляду епістемологічної, етичної та естетичної перспектив. Доведено, що ­головні форми впливу окупаційного простору на ідентичність людини полягають у руйнуванні її аксіологічних та епістемологічних горизонтів через формування невизначеності та розпад суспільного аксіологічного консенсусу. Показано, що в новелах В. ­Рафєєнка простір окупації набуває самостійної агентності як окрема дійова особа.