ТОПОС КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОГО МОНАСТИРЯ В ПРОЗІ НАТАЛЕНИ КОРОЛЕВОЇ: ПАТЕРИКОВИЙ ПРОТОТЕКСТ І АВТОРСЬКА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Анотація

У статті досліджено своєрідність художньої інтерпретації сакрального топосу Києво-Печерського монастиря у збірці ­Наталени Королевої “Легенди старокиївські”. Акцентовано, що Лавра трактується тут не лише як релігійна святиня, а й як глибокий символ національної та культурної ідентичності. Встановлено, що в аналізованому творі монастир постає як багатогранний образ, який сукупно формують природний, архітектурний та антропологічний пласти. Їхньою текстуальною основою є “Києво-Печерський патерик”. Виявлено, що природний простір оприявнюється через символічну тріаду “гора – печера – сад”. Ці локуси втілюють відповідно духовне сходження, внутрішнє очищення та ідеал гармонійного буття. Архітектурний ландшафт охоплює топоси храмів і келій, репрезентуючи Лавру як духовний та інтелектуально-мистецький осередок. Зазначено, що особливу увагу приділено образу храму як ядра сакрального простору обителі. У творі цей топос набуває візуально-акустичної конкретизації, тоді як образи келій постають своєрідними аналогами творчих лабораторій митців. З’ясовано, що антропологічний простір Лаври розкритий через переосмислення житійних оповідей про п’ятьох ченців монастиря: Антонія, Феодосія, Ісаакія, Аліпія та Григорія. Доведено, що авторка, зберігаючи подієву канву патерикових сюжетів, індивідуалізує та психологізує постаті святих, доповнює оповідь фольклорними елементами й інтер’єрними деталями, майстерно стилізуючи мову давнього прототексту. Усе це в підсумку сприяє актуальному перепрочитанню канонічного матеріалу та його адаптації до естетичних запитів модерної доби.