РЕНТА МІЩАН ВОЛИНІ У XVIII СТОЛІТТІ

Анотація

У статті зроблено спробу проаналізувати ренту міщан Волині упродовж XVIII ст. Власники (король, магнати, церква) мали повну владу над містом та надавали усі землі та угіддя у розпорядження громади з умовою виконання встановлених повинностей. У містах Волині досліджуваного періоду склалися три види ренти – відробіткова, натуральна та грошова у різних розмірах та співвідношеннях. Подимне відносилoся до загальнодержавного податку, а представники єврейської громади сплачували відповідно поголовне. 
Мешканці міст надавали перевагу чиншу перед іншими повинностями. Міщани мали обов’язок щороку платити чинш з будинків та пляців, городів, садів та полей, сіножатей, хмільників, пасік тощо. Вони відбували шарварки, толоки, подорожчину, а також низку повинностей військового характеру. Збором податків у містах Волині займалися шафарі або лонгери та губернатори. Серед натуральних данин відомо про кури, каплуни, яйця, бджільну десятину, тютюнову та грибну данину, кмін тощо. Окремі із видів данин міщани різних міст могли сплачувати грошима. Грошові плати на користь церкви були чітко окреслені. 
Юридичани у переважній більшості випадків залишалися поза міською юрисдикцією. Панщина продовжувала бути невід’ємною частиною ренти у містах Волині. 
Звільнення від міських податків отримували на певний період нові мешканці міст, погорільці, виконавці робіт до замку тощо. Лібертація містян складала політику власників міст. Лібертовані групи населення могли становити за приблизними підрахунками від 10 до 20 % мешканців міст. У володіннях князів Замойських зроблено спробу перевести мешканців двох міст на чинш. Упродовж XVIII ст. рента зростала, з’явилися нові її види. Ремісники міст мали зобов’язання виконувати низку повинностей на користь замку відповідно до власних професій. Рента міщан Волині продовжувала залишатися одним із головних способів отримання прибутків їх власниками.