ЕТИКА СТАЛОГО РОЗВИТКУ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ДИСКУСІЇ

Анотація

У статті розглянуто концептуальні дискусії в галузі етики сталого розвитку, що набувають дедалі більшої актуальності у зв’язку з поглибленням глобальних екологічних, політичних, соціальних та моральних викликів. Автор аналізує ключові етичні підходи до обґрунтування моральної відповідальності перед майбутніми поколіннями, зокрема проблему неідентичності, сформульовану Дереком Парфітом, яка ставить під сумнів можливість нанесення шкоди ще неіснуючим особам. Особлива увага також приділена критиці принципу впливу на людину та концепції безособових благ у працях Робіна Еттфілда, згідно з якими моральні обов’язки можуть стосуватися не лише конкретних осіб, а й умов, необхідних для існування людства в майбутньому – таких як екологічна цілісність чи стабільність клімату. Показано, що відмова від суто реляційної моделі моралі відкриває простір для етичної аргументації, орієнтованої на збереження довготривалих колективних благ, які мають внутрішню цінність незалежно від потреб нинішніх індивідів. У статті також розглянуто принцип заощаджень Джона Роулза як підґрунтя міжпоколіннєвої справедливості, підхід можливостей М. Нусбаум та А. Сена, а також аргументи критиків класичного утилітаризму, зокрема С. Гардінера, щодо ризику «тиранії майбутнього». Значну увагу приділено аналізу концептуального протиставлення антропоцентричних і неантропоцентричних моделей у сфері етики довкілля, а також концепціям слабкої та сильної сталості, які по-різному визначають допустимість заміщення природного капіталу іншими його формами. Порушено питання про межі економічного зростання та необхідність перегляду домінуючої експансивної парадигми розвитку. У підсумку автор обґрунтовує необхідність формування нової нормативності, здатної формувати відповідальний спосіб мислення й дії та забезпечити збалансоване співіснування людини, суспільства і природи у довгостроковій перспективі.