«НАД-СМИСЛ» У ЛОГОТЕРАПІЇ ГОРЯ ТА МУК СОВІСТІ

Abstrakt

Здолати фрустрацію горя втрати (смерті) та мук совісті, зумовлених безповоротно втраченою можливістю проявів щирої любові до загиблого, може прийняття суб’єктом «Над-смислу» – віри в Бога, яка дає надію існування можливості зустрічі з дорогим загиблим «Там». Це стосується і агностиків, й атеїстів. Тих, хто щиро вірує, вберігає від такої фрустрації власне віра. Якщо агностик, охоплений такою фрустрацією, недовірливо ставиться до священників, то привернути його до «Над-смислу», як і атеїста, може і мусить психотерапевт. Він має пропонувати такій особі раціонально виважені аргументи щодо цілком можливого існування Надприродного світу, персоніфіковані суб’єкти якого (Бог, ангели, святі) «патронують» наш земний світ із позицій любові до нього і піклування про нього, що надає високого смислу існуванню людства та кожної людини, а відтак дає оптимістичну надію щодо щасливого фіналу земних страждань, зокрема й на зустріч «Там» із померлими. Ці аргументи базуються на тих фактах, новітніх наукових відкриттях, які свідчать на користь можливості існування такого Надприродного світу. Фрустрація горя втрати і мук совісті є сприятливою щодо прийняття суб’єктом таких аргументів, тому що вони відповідають його нагальній потребі полегшити її гнітючий тягар. 
Фрустрація мук совісті, подібно до фрустрації горя втрати, зумовлена безповоротною втратою – немає жодної надії звести нанівець те зло, за яке суб’єкта мучить його совість, адже воно скоєне в минулому, а минуле неможливо повернути і змінити. Однак, щире каяття, яке є основним змістом і смислом цих мук, психологічно відмежовує суб’єкта від їх причини – скоєного ним зла – посередництвом його автентично-особистісної ідентифікації з високими духовно-моральними цінностями (добром) у процесі співвіднесення їх із заподіяним злом, що воднораз є розвитком його моральності. Відроджена таким способом душа суб’єкта прагне дієво спокутувати скоєне ним зло – творити добро. Отже, психотерапевт має допомогти особі, яку мучить совість, обрати не самопокарання самонищенням, а щире спокутування заподіяного нею зла доброчинністю, насамперед і головно, безпосередньо чи опосередковано, щодо тих осіб, котрі від цього зла постраждали. Ключовою подією у психологічній динаміці такого вибору є відрух альтруїстичної любові й турботи, а відтак, сповнення душі суб’єкта світлою енергетикою замилування силою своєї відповідальності, піклування, жертовності. Якщо це відбувається воднораз із щирою згодою з раціональною аргументацією можливості існування Трансцендентного, у якому уможливлюються зустрічі з померлими дорогими людьми, фрустрація горя втрати і мук совісті суттєво послаблюється. Тобто, мотиваційно-динамічний комплекс віри – надії – любові, заснований на автентично-особистісному прийнятті «Над-смислу», спричиняє відчутний і сталий психотерапевтичний ефект тут і тепер. Віра в «Над-смисл» є надцінною у вимірі психогігієни, психокорекції, психотерапії, тому що вона налаштовує на цілющі для психіки людини оптимістичну надію та правдиву любов. А це – запорука ефективності застосовування її в логотерапії усіх проявів «екзистенційного відчаю». 
Віра в Бога набуває величезної духовної потужності, якщо її суб’єкт пережив благодать навернення, надпотужним піком якої є релігійний екстаз. На жаль, неможливо здобути таку благодать розумово-вольовими зусиллями. Але й так звана раціональна, «тільки розумом» віра в Бога може бути надійною основою суб’єктного самозахисту від фрустрацій безнадії, безвиході, горя втрат, мук совісті тощо.