ВНЕСОК УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ МІЖВОЄННОЇ ДОБИ У РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ: ТЕМАТИЧНИЙ, МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АСПЕКТИ
Ключові слова:
внесок, генерації, дослідницька спадщина, інтелектуальне середовище, методологія і завдання дослідження, результати дослідженняАнотація
У статті, на основі впровадження до дискурсу методологічних положень К. Маннгейма щодо осмислення параметрів, за яким визначається внесок вченого до науки, і його ж бачення ролі і місця спеціалізації у детермінації конкретного внеску, з однієї сторони, та вчення Маннгейма про місцеположення генерацій науковців, з іншого боку, автор визначає внесок української еміграції міжвоєнної доби у розвиток історичної науки. Визначивши дві генерації науковців та обравши для свого аналізу чільних представників кожної з них, автор проводить дослідження за трьома аспектами: тематичним, методологічним та концептуальним. Старше покоління істориків-емігрантів, спадщина якого досліджується в статті представлена М. Грушевським, В. Липинським, С. Томашівським та Д. Дорошенком; молодше – Б. Крупницьким, М. Антоновичем, В. Кучабським та Д. Чижевським. Відмінності між поколіннями диференціюються за позицією в українських еміграційних структурах, специфікою формування і наукового вишколу обраних персоналій як вчених, інтелектуальною фаховою концентрацією, обраною методологією, наявністю або відсутністю проведення у дослідженнях зв’язку між українською і всесвітньою історією.
