ВЛАСНІ НАЗВИ В РОЛІ ЗАГАЛЬНИХ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ

Анотація

Статтю присвячено аналізу функціонування власних назв як загальних на прикладі української мови в порівнянні з англійською, та здійснено аналіз передачі запозиченого пласту такої лексики з англійської мови засобами української мови. Словник будь-якої мови активно поповнюється засобами іншомовного походження, що зумовлено передовсім позалінгвістичними чинниками, а ­також тим, що лексичний склад мови є найбільш схильним до таких змін. Попри приналежність до різних мовних груп та типів обидві мови мають схожі підкласи власних назв. Серед них предметом нашого дослідження стали власні назви, які перейшли в ­категорію загальних, до яких належать назви винаходів, пристроїв та наукової номенклатури, суспільно-політичних явищ, а також брендів та торгових марок. В українській мові відонімні загальні іменники належать до двох основних груп – ті, що походять від українських власних назв, і ті, що запозичені з інших мов. Перша група не є чисельною та переважно містить слова на позначення прихильників партій, політичних лідерів чи спортивних команд, а також певних, пов’язаних з ними, явищ. Друга група складається зі слів, які мають древньогрецьке, -римське чи латинське походження (що корелює з англійською мовою), а також запозичення з інших мов (англійської, французької, італійської, тощо). Спостережено, що найпоширенішим способом передачі слів іншомовного походження в українській мові є транскрипція чи транслітерація. Деякі відонімні загальні іменники досліджуваних мов потребують афіксів для отримання похідних слів та надання їм додаткового значення.