АРХІТЕКТОНІКА ВТРАЧЕНИХ МІСЦЬ: СИМВОЛІКА ПОРОЖНІХ БУДИНКІВ У ТВОРІ Г. ПАГУТЯК “ЗАХІД СОНЦЯ В УРОЖІ”

Анотація

У статті розглянуто проблему простору в художній літературі на прикладі повісті Г. Пагутяк “Захід сонця в Урожі”. ­Робота зосереджена на темі порожніх будинків, їхнього концептуального значення, зокрема на використанні письменницею ­образів покинутих місць для передачі динаміки сюжету та розвитку персонажів. До уваги взято як реальні, так і символічні аспекти жител, що впливають на перебіг подій. Додатково простежено функцію Урожа як окремого замкнутого універсуму, що є осередком локального буття у творі. З’ясовано, що авторка творить альтернативний містифікований вимір, де теми відчуженого, дезорієнтованого та втраченого розвиваються через взаємодію персонажів зі спорудами. Аналіз індивідуальних особливостей будівель та патернів поведінки героїв щодо них дозволяє простежити роль поруйнованих домів у зміні психоемоційного стану дійових осіб. У такий спосіб простір постає не лише ареною подій, але і їхнім безпосереднім активним учасником, що впливає на структуру дійсності та її сприйняття персонажами. Через розкриття персональної історії жител та їхніх ­господарів письменниця занурює читача у глибини психіки героїв, демонструючи плин їхніх думок, розвиток внутрішніх конфліктів та пошук ідентичності. Тілесні та ментальні аналогії між жінкою та будинками підкреслюють нестабільність її положення, демонструють пригніченість душі та нестійкість психічного стану персонажки, бажання втекти від самотності та пошук зв’язку зі своїм “я”. Робота доводить, що у контексті твору Г. Пагутяк образ порожніх будівель набуває значення індикатора підсвідомості головної героїні. Покинуті будинки стають архетипними об’єктами, функцією яких є відображення колективних аспектів людського досвіду. Висновки дослідження сприяють кращому розумінню ролі простору в художньому тексті, зокрема у висвітленні характерів персонажів.