МОВНОКУЛЬТУРНИЙ КОД УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО ВОЛОНТЕРСТВА (НА МАТЕРІАЛІ НАЗВ ВОЛОНТЕРСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ)

Анотація

У статті обґрунтовано доцільність застосування міждисциплінарного підходу до аналізу власних назв як вербалізованих знаків культури, зокрема до аналізу назв суспільних об’єднань як знаків суспільно-політичного дискурсу. Об’єктом дослідження стала група онімів на позначення волонтерських об’єднань (ВО), сформованих на території України протягом 2014–2022 р. із метою забезпечити боєздатність та гуманітарні потреби української армії. Визначено, як комунікативна та репрезентативна функції впливають на вибір мотиваційної основи для онімів цієї сфери; простежено також залежність вибору назв ВО від ідеологічних орієнтацій громадян. Схарактеризовано символічний характер мотивованості аналізованих назв та продуктивні моделі їх творення. Ранжовано твірні основи онімів за частотністю і згруповано за стрижневими структурними компонентами на власні ­назви, репрезентовані а) астіонімами ‒ назви населених пунктів, регіонів, де створені й функціюють ВО; б) хоронімом “Україна” та похідним від нього прикметником; та апелятиви, у семантичній структурі яких актуалізовано семантику а) ‘той, хто ­любить свою батьківщину, відданий своєму народові, готовий для них на жертви й подвиги’; б) ‘разом’, ‘спільно; в) назви історичних подій та явищ, знакових для української культури реалій; г) ‘учасник волонтерського руху’. Установлено, що для творення назв ВО українці використовують переважно етнокультурні знаки, пов’язані з концептосферами національної історії та культури. Докладно проаналізовано систему емоційно-оцінних компонентів значення назв ВО, а також висвітлено їхню роль у формуванні суспільних наративів про причини та природу російсько-української війни. Доведено, що аналізовані оніми можна трактувати як один із ключів до вивчення особливостей національної самоідентифікації українців.