ТОПОС САНАТОРІЮ В ЛІТЕРАТУРІ: “САНАТОРІЙНА ЗОНА” МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО В ДИСКУРСІ УКРАЇНСЬКОГО Й СВІТОВОГО ПИСЬМЕНСТВА
Ключові слова:
топос санаторію, гетеротопія, хронотоп, Микола Хвильовий, “Санаторійна Зона”Анотація
Ця стаття – спроба осмислити особливості топосу санаторію, сфокусувавшись на провідному творі Миколи Хвильового, “Санаторійній зоні”. У науковій розвідці топос санаторію в літературі розглянуто і як результат “лікувального туризму” письменників (зокрема видатної української авторки Лесі Українки та письменників періоду “наших двадцятих”), і як привабливе художнє рішення авторів зобразити спільне співжиття абсолютно різних персонажів. Під час аналізу помічними стали теорія про “санаторійний текст” швейцарського літературознавця Єнса Герлта та концепція гетеротопії французького постструктураліста Мішеля Фуко. За Мішелем Фуко, гетеротопія – це, насамперед, утопія – місце без реального місця. Крізь таку оптики важливо, на нашу думку, розглянути твір Миколи Хвильового. Під час дослідження взято до уваги різні варіації трактувань слова “зона” та “санаторій”. Другу ми схиляємося інтерпретувати за американською літературознавицею та філософинею Сьюзен Зонтаґ, яка пише про санаторій, зокрема як про божевільню. У статті “Санаторійну зону” розглянуто також у контексті світової літератури. Здійснено спробу порівняння української повісті з такими творами: “Зачарована гора” Томаса Манна, “Санаторій під клепсидрою” Бруно Шульца, “Розпутний птах ночі” Хосе Доносо. Топос санаторію стає об’єднавчим для художнього світу текстів авторів різних літератур. Визначено, чим постає санаторій в проаналізованих текстах та як він пливає на персонажний рівень, плин часу в творі. Простежено його лімінальну природу, адже часто санаторій – це своєрідна межа між життям і смертю.
