ФІЛОСОФСЬКІ ДОСЛІДЖЕННЯ Г. ДРЕЙФУСА ЩОДО ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Анотація

Проведений у статті аналіз свідчить, що питання про здатність штучних інтелектуальних систем до відтворення мислення, окреслене ще А. Тюрінгом у середині ХХ ст., не зводиться лише до практичної реалізації, а радше загострює фундаментальні методологічні, епістемологічні та онтологічні проблеми, які стосуються самого розуміння природи та структури людського інтелекту та знання. Саме це спонукає звернутися до проблеми визначення поняття «інтелект». З цією метою автор статті звертається до античної спадщини, а саме, до багатозначного терміну «Логос», що впроваджується Гераклітом. Геракліт відокремлює два визначення Логосу: «Логос-слово» та «Логос-закон». Логос як «слово» – це позначка, назва предмета, яке можна формалізувати та ввести як елемент формальної системи, що знайде своє втілення у створенні формальних символічних систем (логіка Арістотеля). Таке розуміння Логосу зосереджує на аналітично дискретних властивостях мислення. У термінології Дрейфуса «Логос-слово» позначено як «Знання-Що». Водночас розуміння Логосу як «закону», «долі» речей, що Дрейфус називає «Знання-Щодо», акцентує увагу на здатності людського мислення оперувати цілісними образами, тобто, до його асоціативних та аналогових властивостей. «Знання-Щодо» виявляється у вмінні оперувати «образами» – цілісними уявленнями про те, що становить сутність предмету або явища для нас у певній ситуації, обертає до його концептуального, «фонового» розуміння. Критичний аналіз Г. Дрейфуса демонструє неспроможність редукції людського мислення до формальних систем, у яких знання розуміється виключно як маніпуляція символами. Розмежування ним понять «Знання-Що» та «Знання-Щодо», дозволяють глибше зрозуміти аспекти людської розумової діяльності та осмислити можливості сучасних інтелектуальних систем, які хоча й здатні зображати аналітичне мислення, однак не спроможні відтворити контекстуальні сенси людського мислення.