СПЕКУЛЯТИВНИЙ НІГІЛІЗМ: КРИТИКА ПРОЕКТУ МЕЯСУ ЯК РАДИКАЛЬНОЇ ФОРМИ ФІЛОСОФСЬКОЇ ЗНЕВІРИ

Анотація

Статтю присвячено критичному аналізу філософського проекту Кантена Меясу, викладеного у праці ­«Після скінченності: Нарис про необхідність контингентності». Дослідження фокусується на доведенні тези, що цей проект, попри свої декларовані антинігілістичні та антифідеїстичні інтенції, є не подоланням нігілізму, а його найрадикальнішою онтологічною формою під назвою «спекулятивний нігілізм». Вступна частина статті окреслює контекст кореляціонізму як посткантіанської парадигми, яку Меясу прагне подолати. ­Аналізується його аргумент Архівікопного та проблема фідеїзму як головні рушії критики філософії скінченності. Детально розглядається запропоноване Меясу рішення раціональне доведення нового Абсолюту, принципу фактуальності, який стверджує, що єдиною необхідною істиною є абсолютна контингентність буття. Цей Абсолют ідентифікується як Гіпер Хаос. Проводиться чітка демаркаційна лінія між класичним нігілізмом Фрідріха Ніцше, як кризою культури та цінностей, пов’язаною зі «смертю Бога» та спекулятивним нігілізмом Меясу. Доводиться, що нігілізм Меясу є радикальнішим, оскільки він знецінює не лише трансцендентні цінності, але й саму платформу для будь-якого аксіологічного проекту (стабільність фізичних законів), роблячи онтологічно марними проекти екзистенційного бунту чи творчої волі. Таким чином, доводиться, що онтологія Меясу паралізує саму можливість аксіологічного проекту, позбавляючи його будь-якої стійкої основи. Ключова увага приділена аналізу фундаментальної суперечності спекулятивного реалізму Меясу. Окремо аналізуються дві спроби автора врятувати свій проект від власних нігілістичних висновків: апеляція до математики та «спекулятивна надія» на майбутнього Бога. Деконструюється понятття спекулятивної надії, яка виявляється найслабшою формою фідеїзму, а саме вірою у віру. У висновках стверджується, що проект Меясу зазнає краху, перетворюючись на свою протилежність. Спекулятивний проект завершується актом сліпої віри, а антинігілістичний доведенням нігілізму як фундаментального закону буття. Ця самосуперечність ідентифікується як найвища форма філософської зневіри.