ОНТОЛОГІЧНЕ ЗМІЩЕННЯ СПАДЩИНИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В РАМКАХ РЕЖИМІВ ВЛАДИ

Анотація

У статті концептуалізується інструменталізація української культурної спадщини як багатовимірний історико-культурний процес, сформований взаємодією лінгвістичних, освітніх, політичних та інформаційних механізмів впливу. У ній простежуються історичні умови, що сприяли маргіналізації української мови та культури, з особливим акцентом на регуляторні заходи 19-го століття, які обмежували їх використання в освіті, видавничій справі та публічній комунікації. Показано, що ці обмеження створили структурну основу для ­подальшого поглинання українських культурних елементів імперськими та радянськими наративами, що часто супроводжувалося ерозією або реконфігурацією їхньої первісної ідентичності.
У статті розглянуто сучасні прояви культурної апропріації в цифровому середовищі. У ньому визначені ключові механізми, такі як алгоритмічна ампліфікація, переосмислення та переатрибуція культурного походження, меметична трансформація культурних символів та їх циркуляція в масових цифрових просторах. У цих рамках цифрові платформи розуміються не просто як канали поширення, а як активні агенти у переформуванні та реконтекстуалізації культурних значень.
Проаналізовано вплив цих процесів на конструювання української національної ідентичності. У ньому стверджується, що тривале лінгвістичне та культурне витіснення сприяло фрагментації культурної пам'яті та появі гібридних моделей ідентичності. Водночас, цей тиск активував компенсаторні процеси культурного відродження та посилив символічну роль мови як основного маркера ідентичності.
Виявлено, що за сучасних умов культурна апропріація функціонує не лише як спадщина імперських стратегій, а й як компонент постійної інформаційної конфронтації, впливаючи на формування колективної пам'яті та національної свідомості. Українська ідентичність таким чином інтерпретується як динамічна та адаптивна система, що формується взаємодією між зовнішнім тиском та внутрішніми процесами консолідації.