РОЛЬ МЕТАКОГНІТИВНИХ ПЕРЕКОНАНЬ В ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВІЙ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ЛІКАРІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

Abstrakt

У статті досліджено роль метакогнітивних переконань в емоційно-вольовій саморегуляції лікарів, які ­працюють в умовах війни та зазнають підвищеного професійного і психологічного навантаження. У теоретичній частині висвітлено сучасні уявлення про саморегуляцію як динамічний циклічний процес, що охоплює планування, моніторинг і постдіяльнісну рефлексію. Особливу увагу приділено метакогнітивному компоненту, зокрема переконанням людини про власне мислення й емоційне реагування, які є ключовими детермінантами вибору стратегій емоційної регуляції.
Результати емпіричного дослідження показали, що когнітивна переоцінка та самомотивація достовірно пов’язані з позитивними метакогнітивними переконаннями щодо тривоги. Натомість дезадаптивні переконання щодо неконтрольованості думок, надмірної потреби контролювати думки та когнітивної невпевненості виявилися пов’язаними з тенденцією до пригнічення емоційної експресії.
Порівняльний аналіз показав, що лікарі, які часто працюють з військовими та ветеранами, мають вищі середні показники за всіма п’ятьма шкалами метакогнітивних переконань, особливо за шкалами «негативні переконання про неконтрольованість думок», «когнітивна невпевненість» і «потреба контролювати думки». Це може свідчити про підвищене емоційне навантаження, внутрішнє напруження та знижену психологічну гнучкість у цієї групи фахівців.
Зроблено висновок, що розвиток позитивних метакогнітивних переконань є потенційним ресурсом для посилення емоційно-вольової саморегуляції лікарів, а також важливою умовою профілактики професійного вигорання в умовах хронічного стресу.