ВІТЧИЗНЯНА ЖІНОЧА ЛІТЕРАТУРА ПОЧАТКУ ХХІ СТ. АВТОФIКШН – ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Ключові слова:
жіноча проза, автофікшн, автобіографічний пакт, ґінокритика, наратологічний аналіз, non-fiction, fictionАнотація
У статті зосереджено увагу на тому, що однією з найпродуктивніших форм самоідентифікації та репрезентації у вітчизняній жіночій прозі кінця ХХ – початку ХХІ століть стає літературна форма автофікшн, що на новому рівні засвідчила продовження традицій автобіографізму у вітчизняній ґінопрозі. Проте сучасна автоґінопроза більшою мірою позиціонує свою відкритість читачеві, починаючи вже з рівня «зовнішнього пакту» з реципієнтом.
Та коли говорити про літературознавче осягнення цих конструктів, то слід зауважити факт, що в літературознавстві ґінокритичного спрямування відсутня будь-яка концепція їхнього аналізу. Саме цим зумовлюється практика використання в таких цілях «чоловічої» теорії літературознавчого аналізу наративу, зокрема теорії автобіографічного пакту Ф. Лежена й теорії наратива Ж. Женетта. І ще однією складністю наратологічного аналізу тексту з точки зору його оповідної організації є не лише новаторський метод дослідження автоґінопрози, а й певна новація у сфері дослідження оповідної організації текстів non-fiction порівняно з текстами fiction.
У зв’язку із цим, дослідження форм ego-наративної об’єктивації в автофікшн текстах О. Драчковської, І. Карпи, Є. Кононенко, С. Поваляєвої, І. Роздобудько є дуже актуальним.
