АСОЦІАТИВНІ ОЗНАКИ В ПРОЦЕСІ ВТОРИННОЇ НОМІНАЦІЇ

Анотація

В статті показано, що асоціації можуть приймати як індивідуальний, так і колективний характер. У першому випадку вони суттєво впливають на вживання певної лексичної одиниці окремим індивідом, у другому – визначають місце цієї лексичної одиниці в парадигмі мовних систем англійської та української мов у цілому. Тим самим позамовні, за своєю суттю, асоціації закріплюються в мові і стають її фактами.
Зазначено, що у лінгвістиці найменування первинної номінації також визначаються як невмотивовані терміни; вони сприймаються носіями мови як «первісні». Таким чином, визначати спосіб або мотиви їхнього утворення можна лише за допомогою етимологічного або історичного аналізу. Одиниці ж вторинної номінації сприймаються як морфологічні або смислові похідні першої. Показано, що з поняттям вторинної номінації щільно пов’язані такі поняття: вмотивованість, мотивація, мотивувальна ознака (мотивант) і внутрішня форма слова. Під вмотивованістю прийнято розуміти властивості слова, зв’язок звучання і значення якого можна пояснити за допомогою співвіднесення даного слова з однокореневими і/або одноструктурними утвореннями.
Мотивація визначається як процес, внутрішня форма, як засіб передачі ознак або властивостей денотата, і власне вмотивованість є результатом словоутворювального акта. Ми вважаємо мотивацію своєрідним довербальним психологізованим актом, мета якого – відобразити в семантиці слова домінувальні ознаки денотата. Внутрішня форма мовного знака є способом експлікації в семантиці слова позамовного змісту, мотивувальної ознаки, а вмотивованість слова є результатом номінативного акту, в якому відображено мотивувальну ознаку денотата.
Доведено, що кваліфікативні осмислення об’єкта позначення здійснюються, разом з тим, через обрану соціальною групою ознакою, який також належить не до одиничного предмету, а до класу предметів і, відповідно, являє собою узагальнене і типізоване уявлення щодо якості, властивості і т.п. об’єкта позначення. Ми, в свою чергу, дотримуємося точки зору, що між найбільш помітною ознакою, яка позначається, і головною ознакою можна поставити знак рівності. Ймовірно, ми могли б говорити щодо певної суб’єктивності асоціативних ознак, які беруться за основу утворення нової одиниці, на етапі її зародження тощо.
Показано, що головним поняттям теорії словотворення є поняття похідного слова, з опорою на що ми і описуємо словотворчу систему конкретної мови і визначаємо її межі. Отже, ми будемо розглядати похідні слова в ономасіологічному аспекті, з точки зору того, як виникають, розвиваються і функціонують в межах похідного слова нові найменування, нові позначення, нові номінативні знаки.