РОЗШИРЕНА СТРУКТУРНА КОМПОНЕНТА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАТИВНО-МОВЛЕННЄВОЇ МОДЕЛІ ПЕРЕКЛАДАЧА: ДОСЛІДЖЕННЯ АСПЕКТІВ РИТОРИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ В КОНТЕКСТІ МОВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ

Анотація

У статті розглянуто та здійснено аналіз комунікативно-мовленнєвої складової професійної компетентності перекладача – її риторичний аспект. Окреслена необхідність підвищити рівень сформованості найвищого компонента професійної ­комунікативної компетенції філологів-перекладачів шляхом комунікативно-риторичного наповнення змісту навчання. У статті конкретизовані поняття риторична компетентність у перекладацькій діяльності та риторична культура – її складова. ­Домінантним у цьому напрямі є засвоєння спецкурсу «Основи іншомовної риторики» для освітньо-професійної програми «Бізнес комунікації та переклад», який передбачає ознайомлення студентів із теоретичними досвідом риторики та практичними комунікативно-риторичними уміннями для вирішення низки професійних завдань. Метою курсу є опанування майбутніми перекладачами ­риторичних відомостей, що спонукають до професійно-зорієнтованого комунікування з напрацюванням комплексу вправ для входження у ­риторичну ситуацію (візуальної риторики), методом риторичного аналізу тексту, методом імпровізаційних ­завдань з метою залучення студентів до спонтанних та підготовлених публічних виступів (вербальної риторики). Врезультаті розширюються рамки риторичної компетенції перекладачів: удосконалюється мовлення як риторична діяльність, розвиваються навички публічних виступів, подолання комунікативних бар’єрів, набуваються навички самопрезентації, виробляється логічна, психологічна та морально-естетична й етична компетенції, формується власний риторичний стиль. У дослідженні проаналізовано погляди ­вітчизняних та світових науковців на складові риторичної компетенції та безпосередній зв’язок риторичних знань із ­перекладацькими теоріями та діяльністю перекладача. Йдеться про необхідність опанування майстерністю аргументованого та переконливого мовлення у різних комунікативних ситуаціях, у синхронному перекладі, зокрема. Доведено, що оволодівши мовно-риторичною компетенцією перекладач вибудовує оптимальне спілкування стає вмілим мовцем та є здатним для вироблення власних риторичних ресурсів необхідних для ефективного здійснення професійної перекладацької діяльності. Крім того, у статті закцентовано увагу на потребі майбутнього перекладача у володінні риторичною культурою – мовленнєвих знань, вправному володінні риторичними засобами необхідних для здійснення перекладу текстів різних жанрів та стилів. Звернено увагу на риторичний аналіз текстів та доведено, що уміння таким чином проаналізувати текст – важлива складова риторико-комунікативної компетенції майбутніх перекладачів. Робота репрезентує схему структури промови, що допоможе студентам у підготовці та виголошенні власної творчості. З’ясовано, що тренінгові вправи та практикуми сприяють залученню студентів у риторичну ситуацію, набуттю досвіду риторичного акту та риторичного мовлення. Зроблено висновок, що вивчення риторики й володіння риторичною компетентністю є одним із важливих завдань підготовки фахівців з перекладу. Визначено перспективи подальших розвідок з цієї проблематики.