РОЗШИРЕНА СТРУКТУРНА КОМПОНЕНТА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАТИВНО-МОВЛЕННЄВОЇ МОДЕЛІ ПЕРЕКЛАДАЧА: ДОСЛІДЖЕННЯ АСПЕКТІВ РИТОРИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ В КОНТЕКСТІ МОВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ
Ключові слова:
риторична компетенція, неориторична особистість, візуальна риторика, вербальна риторика, музична поприторика, риторична тріада, риторична діяльність, суб’єкт риторичної діяльності, риторична ситуація, риторичний аналіз, риторичні фігури, риторичні засобиАнотація
У статті розглянуто та здійснено аналіз комунікативно-мовленнєвої складової професійної компетентності перекладача – її риторичний аспект. Окреслена необхідність підвищити рівень сформованості найвищого компонента професійної комунікативної компетенції філологів-перекладачів шляхом комунікативно-риторичного наповнення змісту навчання. У статті конкретизовані поняття риторична компетентність у перекладацькій діяльності та риторична культура – її складова. Домінантним у цьому напрямі є засвоєння спецкурсу «Основи іншомовної риторики» для освітньо-професійної програми «Бізнес комунікації та переклад», який передбачає ознайомлення студентів із теоретичними досвідом риторики та практичними комунікативно-риторичними уміннями для вирішення низки професійних завдань. Метою курсу є опанування майбутніми перекладачами риторичних відомостей, що спонукають до професійно-зорієнтованого комунікування з напрацюванням комплексу вправ для входження у риторичну ситуацію (візуальної риторики), методом риторичного аналізу тексту, методом імпровізаційних завдань з метою залучення студентів до спонтанних та підготовлених публічних виступів (вербальної риторики). Врезультаті розширюються рамки риторичної компетенції перекладачів: удосконалюється мовлення як риторична діяльність, розвиваються навички публічних виступів, подолання комунікативних бар’єрів, набуваються навички самопрезентації, виробляється логічна, психологічна та морально-естетична й етична компетенції, формується власний риторичний стиль. У дослідженні проаналізовано погляди вітчизняних та світових науковців на складові риторичної компетенції та безпосередній зв’язок риторичних знань із перекладацькими теоріями та діяльністю перекладача. Йдеться про необхідність опанування майстерністю аргументованого та переконливого мовлення у різних комунікативних ситуаціях, у синхронному перекладі, зокрема. Доведено, що оволодівши мовно-риторичною компетенцією перекладач вибудовує оптимальне спілкування стає вмілим мовцем та є здатним для вироблення власних риторичних ресурсів необхідних для ефективного здійснення професійної перекладацької діяльності. Крім того, у статті закцентовано увагу на потребі майбутнього перекладача у володінні риторичною культурою – мовленнєвих знань, вправному володінні риторичними засобами необхідних для здійснення перекладу текстів різних жанрів та стилів. Звернено увагу на риторичний аналіз текстів та доведено, що уміння таким чином проаналізувати текст – важлива складова риторико-комунікативної компетенції майбутніх перекладачів. Робота репрезентує схему структури промови, що допоможе студентам у підготовці та виголошенні власної творчості. З’ясовано, що тренінгові вправи та практикуми сприяють залученню студентів у риторичну ситуацію, набуттю досвіду риторичного акту та риторичного мовлення. Зроблено висновок, що вивчення риторики й володіння риторичною компетентністю є одним із важливих завдань підготовки фахівців з перекладу. Визначено перспективи подальших розвідок з цієї проблематики.