ПРОСТІР ВІЙНИ В РОМАНІ УЛАСА САМЧУКА «ЧОГО НЕ ГОЇТЬ ОГОНЬ»
Ключові слова:
гібридна ідентичність, пам’ять, топос, геопоетика, війна, простір, тожсамістьАнотація
У статті досліджено простір війни в романі Уласа Самчука «Чого не гоїть огонь», порушено проблему становлення особистості в межових ситуаціях. Повномасштабне російське вторгнення в Україну зумовило запит на переосмислення трагічних сторінок історії в сучасному літературознавстві. У центрі уваги тексти авторів, які зберігають пам’ять про події Першої та Другої світових воєн. До письменників, основою творчості яких є питання ідентичності, укоріненості, національної культури й боротьби за вільне майбутнє українського народу, належить Улас Самчук.
Мета статті – проаналізувати виміри війни в тексті Уласа Самчука «Чого не гоїть огонь», визначити особливості поетики простору Другої світової війни в романі автора. Під час дослідження використано метод геопоетичного аналізу задля аналізу топосів і їхнього впливу на тожсамість, культурно-історичний метод із метою характеристики важливих подій і явищ у часопросторовому дискурсі з врахуванням динаміки соціокультурних аспектів.
У науковій студії доведено, що простір війни в романі Уласа Самчука «Чого не гоїть огонь» репрезентовано у фізичному й ідентичнісному аспектах. Фізичний вимір бойових дій охопив таку географію: Буща, Гурби, Здовбиця, Здолбунів, Костопіль, Мізоч, Новомалин, Острог. Наймасштабніше в тексті відтворено топоси Дерманя й Рівного. Представником виміру ідентичності в контексті війни в романі постає головний герой Яків Балаба (Троян), який пройшов шлях від гібридної тожсамості (роздвоєння між панівними на той час ідеологіями – радянською й німецькою) до чіткої української ідентичності.
