ВІДМІНКОВІ ФОРМИ ІМЕННИКІВ У РОМАНІ УЛАСА САМЧУКА «МАРІЯ» ТА СУЧАСНІ ГРАМАТИЧНІ НОРМИ

Анотація

У статті досліджено відмінкові форми іменників у романі Уласа Самчука «Марія» з погляду сучасних мовних норм. В останні десятиріччя у вживанні відмінкових закінчень іменників сучасної української мови спостерігаємо значну варіантність, зумовлену відновленням або активізацією багатьох давніх форм. Саме для підтвердження тяглості граматичної традиції було обрано ­роман «Марія» видатного українського письменника Уласа Самчука, написаний 1933 року.
У пропонованому дослідженні розглянуто відмінкові форми давального, знахідного, місцевого та кличного відмінків. З’ясовано, що більшість зафіксованих у романі відмінкових форм іменників є нормативними й сьогодні: закінчення давального відмінка іменників чоловічого роду -ові,-еві (-єві), які, активно витісняючи закінчення -у(-ю), все ширше проникають у систему іменників ­середнього роду; значне поширення форм родового відмінка у функції знахідного в іменниках – назвах неістот; варіантні форми ­місцевого відмінка (іменників чоловічого та середнього роду) на -у та -і в конструкціях із прийменником по; послідовне використання у звертаннях форм кличного відмінка; чергування приголосних г, к, х у місцевому та кличному відмінках. Деякі відмінкові форми іменників, спостережені в аналізованому романі, у сучасній мовній практиці вживають рідше, інші ж кваліфікують як діалектні. Зроблено висновок, що відмінкові форми іменників, ужиті в романі Уласа Самчука «Марія», відбивають граматичні норми української мови І половини ХХ ст., багато з яких упродовж наступних десятиріч було штучно наближено до норм російської мови або віднесено на периферію мовної системи через суспільно-політичну ситуацію. «Український правопис» 2019 р., повернувши до життя деякі особли­вості правопису 1928 р., поновив українську орфографічну традицію, яку виразно засвідчує творчість Уласа Самчука.