ЛЮДИНА В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ: ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ВИМІРИ В П’ЄСАХ УЛАСА САМЧУКА ТА ІГОРЯ КОСТЕЦЬКОГО

Анотація

У статті проаналізовано драматургічні стратегії осмислення досвіду окупації в п’єсах українських письменників-емігрантів середини ХХ століття – Уласа Самчука («Шумлять жорна») та Ігоря Костецького («Близнята ще зустрінуться»). Аналіз здійснено у контексті сучасної критичної думки про простір окупації як багатоаспектний феномен, що охоплює фізичну руйнацію, психологічну травму, трансформацію ідентичності та моральний вибір у граничних обставинах. У фокусі дослідження – порівняльна характеристика художніх рішень, особливостей просторової організації, етичних моделей поведінки персонажів, а ­також гендерної перспективи в умовах тотального насильства. 
Доведено, що Улас Самчук дотримується реалістичної парадигми з акцентом на конкретний історичний час і простір, тоді як Ігор Костецький пропонує модерністську естетику театру абсурду та метадраматичних прийомів. Обидва тексти демонструють високу експресивну напругу між мовчанням і дією, між особистою ідеєю та колективною відповідальністю, ставлячи під сумнів можливість однозначного морального вибору в умовах окупації.
Особливу увагу приділено аналізу жіночих персонажів як носіїв альтернативного способу опору, здатного до амбівалентності, компромісу й збереження людського обличчя в дегуманізованому просторі. Показано, що обидві п’єси створюють художній простір, у якому смерть, любов, пам’ять і політика взаємодіють у напрузі екзистенційного випробування.