ПРОСТОРОВІ ПАРАМЕТРИ ІДЕАЛЬНОГО СВІТУ: УТОПІЧНІ ПРОЄКТИ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО ТА С. ПОДОЛИНСЬКОГО

Анотація

У статті аналізується картографування художнього світу двох утопічних оповідань українських авторів другої половини ХІХ ст. у вимірі ідеального (включно із містично-міфологічним) та критикованого соціального простору. Різними виявилися традиції утопічного письма і мислення, на які орієнтуються автори. І. Нечуй-Левицький пропонує читачеві (і головному героєві) розпізнати у потойбічних картинах достаток та пишноту природи близьких до раю країв. С. Подолинський створює простір раціоналістичної програми-мрії. Відповідно опираються письменники на різні моделі універсуму: міфологічну, що поєднує цей світ із потойбіччям; наукову – земного світу із фантастичною можливістю рухатися у часі. Обидва автори вимірюють зміни часу життям поколінь. Бачимо чітку зосередженість на українських територіях. Розлого описані чи просто номіновані природні ­краєвиди (ріка, пороги, степ, гай та ін.), міфологізовані ландшафти (сад, сакральний острів, хрест-церква, скелі, водоспад), окультурені локуси (місто, село, залізниці, тюрми, поля, баштани, садки, хата та ін.). Стилеві І. Нечуя-Левицького притаманні і детальні описи, і панорамне письмо, С. Подолинський здебільшого лише називає топоси. Автори, по-різному компонуючи, виокремлюють перехідний час (момент смертельного випробування героя і повернення із потойбіччя при розвертанні сфер у Нечуя-Левицького; повстання-революції у Подолинського) і відповідно моделюють місце події. Домінує панорамний стиль презентації перехідного часу-простору (С. Подолинський) та критики колонізації та соціального визиску України (І. Нечуя-Левицький).