МІТ ЗОЛОТОГО ВІКУ У РОМАНІ «ЗЕМЛЯ НА НЕБІ» Ш. Ф. РАМЮЗА

Анотація

Cтаття присвячена вивченню особливостей відображення міту золотого віку на прикладі роману “Земля на небі”, що є показовим для висвітлення цієї проблеми у баченні швейцарського франкомовного письменника поч. ХХ ст. Ш. Ф. Рамюза. Виокремлені складові цього міту такі як концепт “вічного селянина” і “малої батьківщини”, що є головними поняттями естетики автора. На думку письменника, найкраще місце для людини – це земля, де народився, тому туди символічно і повертаються його персонажі після смерті. Акцентовано, що це одночасно реальний і символізований топос, що містить аксіологічний та дидактичний змісти. Це село у гірському кантоні – втілення раю на землі: цей топос схарактеризований такими символічними складовими: дім, ландшафт гори та озера Леман, спокій, праця, самозаглибленість, любов. Мета Ш. Ф. Рамюза – змусити читача усвідомити значення малої батьківщини у власному житті. Роман розглянутий у контексті творчості автора, де важливим елементом конструювання самоідентичності швейцарця є протиставлення “Свій” – “Інший” (розуміємо як руйнівний “Чужий”). Стверджуємо, що у романі “Земля на небі” чітко прослідкована функція міту золотого віку: довести, що місце людини на її малій батьківщині (швейцарський кантон Во), що є її шуканим раєм. Так само працює ідея “сродної праці” за Г. Сковородою: персонажі цього роману реалізують себе через улюблене заняття, що приносить користь співвітчизникам та малій батьківщині. Через розкриття долі та професії кожного з персонажів, Ш. Ф. Рамюз показує потрібність людини у такому символічному просторі: від майстра домовин до пастуха.