ШКОЛА РАДОСТІ: ІНГРЕДІЄНТИ ЩАСЛИВОГО ДИТИНСТВА ЗА РЕЦЕПТОМ ВІД МАЛОГО НІКОЛЯ ТА ЙОГО АВТОРІВ Р. ҐОССІННІ ТА Ж. Ж. САМПЕ

Анотація

Cтаття присвячена вивченню складових концепту «радість дитинства» у творі «Пригоди малого Ніколя» Р. Ґоссінні та Ж. Ж. Сампе, що є показовим для висвітлення саме різновиду дитинства як «безтурботної радості» у баченні французьких ­авторів 50-60-х років ХХ ст. Прослідковано проблематику твору, що залишається актуальної і сьогодні: сприйняття світу очима дитини, різновиди дружби та вміння товаришувати, шкільне життя як джерело радості дитинства, дорослі як порадники та наставники, колективність та родинність, що показана через образи Мами і Тата, дорослість як продовження радості, дитяча безпосередність та зіткнення із правилами та нормами суспільства. «Пригоди малого Ніколя» постає як показовий приклад дидактичного твору про радість дитинства, розкриває важливі аспекти проблематики дитинства та взаємодії зі світом ­дорослих, що не стає травмуючим досвідом для дитини. Встановлено, що головний персонаж Ніколя постає втіленням «радості ­дитинства»: він по-дитячому безпосередній, веселий та щирий хлопчик, прагне бути чемним і слухняним, протей йому це не ­завжди вдається. Наголошена роль батьків та вчителів у формуванні «радості дитинства»: проаналізовано стосунки дитина – дорослий на прикладі родини Ніколя. Вивчені стосунки вчитель – учні, вказано на головній характеристиці вчительки як авторитеті для учнів класу, що залужила їхню любов та довіру. Схарактеризовано головні типи учнів (улюбленець, забіяка, ледар, багатій, ініціатор бійок та ін.). Визначені складові концепту «радості дитинства» ˗ школа, сім’я, колективність; фотографія та пісня Л. Маріано як його атрибути, шкільне подвір’я та пустир як топоси радості. Наголошено, що у трактуванні авторів Р. Ґосінні та Ж. Ж. Сампе радісне дитинство стає «спогадом, який ми будемо леліяти все життя».