ТРАНСФОРМАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО УЯВНОГО ЗА УМОВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Ключові слова:
постмодерн, модерн, уявне, соціальне уявне, національне уявне, уявні спільноти, Бенедикт Андерсен, глобалізація, постнаціональний, нація-держава, трансформація національного уявногоАнотація
Автор ставить собі питання, чому і коли починається теоретизація уявного, яку реальність відображає це поняття. Завершення модерну ставить під сумнів реальність та її теоретичний опис, виникають різноманітні спроби постмодерного переосмислення соціального – від заперечення, ствердження про зникнення соціального до його порятунку через радикальне переосмислення. Теоретизування навколо уявного виникає та продовжується якраз на тлі такого переосмислення різноманітними філософами по-різному. Корнеліус Касторіадіс, наприклад, абсолютизує поняття уявного, яке, на його думку, навіть утримує в собі раціональне, Чарльз Тейлор надає уявному, хоча важливе, але обмежене місце фонового знання.
Говорячи про уявне, не можна звичайно обійти уявлені спільноти Бенедикта Андерсена. «Уявленість» нації, як будь-яких інших спільнот, на думку Андерсена, відображає не факт їх «вигаданості чи «сконструйованості», а те, що вони є результатом людської практики, що соціальна реальність є соціально-історичним та культурним продуктом. За словами Андерсена нація відрізняється від інших спільнот стилем уявлення, а саме уявленням-розумінням, в першу чергу, простору та часу -- конкретний момент часу зв'язується не лише з минулим та майбутнім, а й з тим самим моментом в іншому часовому та просторовому вимірі. Комунікація та спілкування людей в такому випадку здійснюється за допомогою книг, газет, завдяки національним мов.
Найголовніше, нація як уявна спільність протиставляє себе іншим спільностям, розмежовується з ними та прагне до автономії. А заставою автономії є суверенна держава, нація-держава, тому нація завжди пов’язана з державою та територією здійснення її монопольного права. Тобто, нація є такою уявною спільністю, яка є реальною лише тією мірою, в якій вона співвіднесена з модерною територіальною державою.
На думку автора, трансформація національного уявного за умов глобалізації характеризується втратою прив’язки до території, тим, що територіальність перестає бути основним, впорядкувальним принципом соціального життя. Соціальні практики все більше формуються поза межами та поза кордонами, належність до етнічності, національної ідентичності не визначається територією та громадянством.
Попри це, не потрібно забувати, що глобалізація – це не завершений проєкт. Трансформацію національного уявного потрібно розглядати не лише як появу нових уявних спільностей, як то національних чи транснаціональних, а й на тлі взаємодії та навіть боротьби традиційних форм соціальних практик з новими, про що свідчать ріст етнічних конфліктів та сепаратистських рухів. На думку Аппадурая, це також є наслідком глобалізаційних процесів. І яким чином завершиться це протистояння, питання залишається відкритим.