ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ І ТЕОРІЯ ПЕРЕКЛАДУ: СТРАТЕГІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ
Ключові слова:
інтертекстуальність, інтекстуальність, інтертекстуальна іронія, міфосвіт, імпліцитний інтертекст, логопоейя, метатекст, метакомунікація, інтертекстуальний гібрид, топологія культуриАнотація
Початок нового тисячоліття вніс суттєві зміни в наукову парадигму перекладознавства, що призвели до помітного переформатування усталених дослідницьких стратегій. У перекладознавстві дослідження інтертекстуальності ведуться представниками багатьох шкіл і напрямів на різних методологічних засадах. Узагальнюючи і систематизуючи їхні праці, виділяємо ряд таких напрямів: загальнофілософський (усвідомлення перекладу як інтертекстуального явища та інтертексту як моделі перекладу); традиційний (переклад цитат і експліцитних алюзій); постструктуральний (відтворення імпліцитного інтертексту); полісистемний (поява в цільовому тексті перекладацьких інтекстів – літературних і паралітературних покликів на сприймаючу культуру); жанрологічний (переклад як інтертекст з певним співвідношенням первинного і вторинного, що мотивує наявність відповідних перекладацьких жанрів перекладу); дискурсний (інтертекстуальність як детермінанта тексту, яка репрезентує прагматичні ознаки і визначає рецепцію).
