ЯВИЩЕ АНТОНОМАЗІЇ В МОВІ ТА МОВЛЕННІ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛОМОВНОЇ ПРЕСИ)

Анотація

Антономазію не можемо впевнено віднести до окремого випадку метонімії чи метафори, оскільки антономазія базується на чи на схожості, чи на суміжності ототожнюваних об’єктів. У мовленні антономазія є стилістичним прийомом, а саме – свідоме використання вже існуючої чи створенні нової власної назви, в якого разом із називним значенням одночасно реалізується і предметно-логічне. Це призводить до того, що назва не тільки ідентифікує об’єкт, але й інакомовно його характеризує. Залежно від того, чи переходить загальна назва у власну (тобто в основу нового імені власної назви вкладаємо предметно-логічне значення вже існуючої загальної назви) чи на перший план виходить потенційне предметно-логічне значення втіленої власної назви, виділяємо два види антономазії. У мові антономазія – це варіант втіленої власної назви. Цей варіант вказує не на першочерговий референт назви, а на його характеристики, відмінні риси. Проте референтна віднесеність залишається, проте може поступово стиратися. Якщо ж вона повністю зникає, це призводить до появи у мові нової загальної назви. Розглядаючи антономазію з позиції акту номінації, можемо її схарактеризувати і як процес, і як результат номінативної діяльності. Варто також усвідомити різницю між антономазією, яка характеризує одиницю мови, тобто власну назву, яке має потенційне предметно-логічне значення, яке реалізується в певних контекстах, і антономазією як стилістичним прийомом, тобто особливим використанням назви в контексті для досягнення певного прагматичного впливу.