ЕНДОФАЗНЕ МОВЛЕННЯ В ПОСТМОДЕРНОМУ ДИСКУРСІ (НА ПРИКЛАДІ ПОВІСТІ С. АНДРУХОВИЧ «ФЕЛІКС АВСТРІЯ»)
Ключові слова:
дискурс, постмодернізм, ідіостиль, невласне пряме мовлення, ендофазні форми, внутрішнє мовлення, комунікативний актАнотація
У статті проаналізовано праці, об’єктом вивчення яких стали різні форми репрезентації невласне прямого мовлення на прикладі українських та іншомовних художніх дискурсів. Звернення до внутрішнього світу людини, неоднозначність її думок, почуттів, поведінки і спонукає письменників до вибору певного стилю викладу, де важливу роль відіграють ендофазні, тобто внутрішні, невласне прямі, форми мовлення дійових осіб. Відсутність у наукових рóзвідках єдиного чіткого структурування, типології і визначення сутності невласне прямого мовлення зумовлена постійною еволюцією художнього мовлення, індивідуальними стилями письменників, які навіть у межах власних творів можуть варіювати способи репрезентації чужої мови. Мета статті – схарактеризувати специфіку побудови невласне прямого мовлення, з’ясувати функції ендофазних форм, які використала в романі “Фелікс Австрія” Софія Андрухович. При аналізі увагу зосереджено на таких аспектах, притаманних оформленню й виокремленню внутрішнього мовлення в постмодерному дискурсі: синтаксичному (наявність специфічних синтаксичних конструкцій), лексичному (використання суб’єктивно-оцінних лексем із позитивною та негативною конотацією), морфологічному (вживання відповідних вербально-прономінальних одиниць), структурному (репрезентація певною кількістю речень – від синтаксично нечленованих конструкцій до складного синтаксичного цілого). Отже, ендофазне мовлення в досліджуваному романі спрямоване на усвідомлення свого “Я”, пізнання внутрішнього світу, визначення власного місця в соціумі, намагання віднайти мотивацію як власних вчинків, так і представників оточення.