ОСМИСЛЕННЯ КАТЕГОРІЇ «ПРОСТІР» У ГУМАНІТАРИСТИЦІ

Анотація

У статті проаналізовано внесок багатьох лінґвістів у вивчення поняття «простір», його властивостей, лексики, яка його позначає. У результаті розгляду здобутків мовознавців у дослідженні семантики простору було виявлено відмінність їхніх ­поглядів на питання термінологічного, ідентифікаційного та класифікаційного характеру. Оскільки в сучасній лінґвістиці відсутній єдиний погляд на ідентифікаційні та класифікаційні характеристики номінацій простору, було проаналізовано і запропоновано єдині ідентифікаційні, диференційні параметри локусів, закладені в їхні сутності, принципи класифікації локусів. Зокрема, було ­виявлено важливий розподіл семантики цих лексичних одиниць за критеріями «реальний простір» та «віртуальний простір». Було складено широкий список основних ідентифікаційних та диференційних ознак, об’єднаних у блоки: ознаки розпізнавання ­(що-система) – ознаки організації або типу простору; ознаки розташування і динаміки (де-система). За допомогою ідентифікаційних ознак просторового плану змісту можливо виокремлювати необхідні номінації із джерел дослідження. А використавши критерії диференціації матеріалу, можна класифікувати локуси за ознаками розпізнавання, організації простору та розташування ­(диференціація реальної / ірреальної субстанції за характеристиками об’єктивного / суб’єктивного, індивідуального / соціального, природного / соціокультурного маркування, з урахуванням типу простору, відповідно до горизонтальної й вертикальної локалізацій: просторової трихотомії за вертикаллю: надземний, позаземний світ / наземний, земний світ / підземний світ; тривимірної просторової трихотомії: свій світ / проміжний світ / інший, чужий світ; універсальної просторової дихотомії: внутрішній світ / навколишній світ та ін. Міра виразності просторової семантики в структурі їхніх лексичних значень є головним критерієм для оцінки ядерності чи периферійності, встановлення меж у групах локусів.