ВЕРБАЛІЗАЦІЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНИХ МОТИВІВ У ПРОЗІ УЛАСА САМЧУКА
Ключові слова:
ідіостиль, мотив, лексичні засоби, синтаксична організаціяАнотація
У статті проаналізовано лексико-синтаксичні особливості репрезентації мотивів самотності, смерті та смутку в романах «Марія» та «Гори говорять» Уласа Самчука. З’ясовано, що глибину й виразність аналізованих мотивів відображає не тільки багатство авторського словника, а й майстерне поєднання слів, використання художніх засобів. Провідні екзистенційні мотиви у творах письменника розкриваються як експліцитно, за допомогою лексем, що мають різну частиномовну належність, так й імпліцитно.
Досліджено, що мотиви самотності, смерті та смутку виступають наскрізними художніми домінантами, які формують емоційну та змістову основу досліджуваних творів і виконують ключову функцію в репрезентації як національного трагічного досвіду, так і глибоко особистісного страждання персонажів. Для художньої реалізації зазначених мотивів автор застосовує різноманітні лексичні, синтаксичні й стилістичні засоби, за допомогою яких акцентує психологічну вразливість і внутрішню напругу героїв на тлі драматичних історичних подій.
З’ясовано, що самотність у текстах постає не лише як фізичний стан, а як глибоко екзистенційне й психологічне переживання, тісно пов’язане з історичною катастрофою, смерть — як невідворотна межа людського буття, яка, символізуючи його завершення, водночас виявляє духовний сенс життя, а смуток – як художній засіб репрезентації індивідуального та національного болю, що органічно вплетений у тканину наративу та тісно пов’язаний із трагізмом української історії. Зазначені мотиви набувають не лише сюжетної функції, а й концептуального значення, формуючи глибинний філософсько-емоційний вимір художнього тексту.
