ОРФОГРАФІЧНО-ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НАЗВ УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ

Анотація

У статті проаналізовано послідовність застосування орфографічних та граматичних норм сучасної української літературної мови в назвах банківських установ, що працюють на вітчизняному фінансовому ринку. Відзначено, що в поданих найменуваннях, активно вживаних у діловій комунікації, наявні системні відхилення від чинних орфографічних норм, що негативно впливає на культуру писемного мовлення українського суспільства. З огляду на це, систематизовано й проаналізовано типові порушення правопису в назвах банків та подано правильні варіанти писемного відтворення досліджуваних назв. Зокрема, акцентовано увагу на неможливості написання в українськомовному тексті з великої літери всіх лексичних компонентів складених назв банків і рекомендовано дотримуватися чинних норм, тобто подавати лише перше слово з великої букви. Також наголошено на обов’язковому розмежуванні зовнішніх і внутрішніх лапок у разі їхнього збігу в цих найменуваннях, що проілюстровано на відповідних прикладах.
Проведений граматичний аналіз моделей, що лежать в основі досліджуваних назв, уможливив напрацювання чітких коментарів, що сприятимуть дотриманню мовцями чинних орфографічних норм. Загалом з-поміж найменувань банківських установ диференційовано назви-абревіатури, назви-юкстапозити чи композити і транслітеровані або транскрибовані кириличними ­графемами назви. З’ясовано, що банківськими найменуваннями є здебільшого абревіатури змішаного типу, утворені за двома моделями, а саме: 1) абревіатури, що граматично являють собою усічення основ одного чи кількох слів, поєднаних із лексемою «банк» (орфографічно правильно їх подавати разом); 2) абревіатури, які охоплюють ініціальну літерну або ініціальну звукову абревіатуру та слово «банк» (їх правильно писати з дефісом). Установлено, що структурно назвами сучасних банків можуть бути складні слова, утворені поєднанням двох самостійних іменників без сполучного голосного, і звернено увагу на потребі подавати подібні найменування з дефісом. Також обґрунтовано нормативність написання банківських назв, першим складником яких є запозичений компонент, що не є самостійною лексемою в сучасній українській мові, разом. Окрім того, акцентовано увагу на потребі в докладнішому орфографічному коментарі в разі оновлення «Українського правопису» транслітерованих або транскрибованих засобами українського алфавіту найменувань банків.