ПАРАДОКС ЯК КЛЮЧОВИЙ КОМПОНЕНТ ІДІОСТИЛЮ АВТОРА (НА МАТЕРІАЛАХ ТВОРІВ ОШО)
Ключові слова:
парадокс, оксиморон, антитеза, стилістичний засіб, прагматичне значення, концептуальне наповненняАнотація
Статтю присвячено аналізу використання парадоксу у медитативних творах індійського містика Ошо. Виокремлюємо парадокс як ключовий компонент, який використовує автор для актуалізації своєї світоглядної позиції і профілювання думки про помилковість загальноприйнятих уявлень про світ та місце людини у ньому.
У творах автора знаходимо парадокси про людину, природу, просвітлення; парадокси про життя та смерть. Парадокс (доповнений оксимороном та антитезою) як один із основних стилістичних засобів, має великий заряд експресії, викликає різні емоції і вживається автором для розкриття ідейно-прагматичного значення творів та їх концептуального наповнення. Припускаємо, що парадоксальність досліджуваних творів обумовлена також впливом філософських вчень сходу, які сповідують самопізнання та самовдосконалення, що є важливішим за пізнання навколишнього світу. Несумісність, позначена парадоксом, є безпосереднім відображенням діалектичної єдності і боротьби протилежностей, що панує в усій природі і знаходить своє віддзеркалення у людському мисленні і світосприйнятті. За допомогою парадоксу автор передає складність і суперечливість як навколишньої дійсності, так і внутрішнього світу людини.
Неодноразово зустрічаємо випадки вживання парадоксу, доповненого порівняннями та паралелізмами. Тому мова автора медитативних творів заслуговує на увагу ще й з погляду наявності в ній цих стилістичних фігур, що часто вживаються у конвергенції та переплетені для досягнення найвищого риторичного та смислового ефекту. Стилістичний прийом парадоксу вжито автором щоб розкрити ідейний зміст творів і одночасно актуалізувати ключові концепти: ЖИТТЯ, ІСТИНА, ПРАВДА, ПРОСВІТЛЕННЯ, БУТТЯ тощо. Автор зосереджує увагу на важливих аспектах, загострює увагу читача, змушує подивитись на звичні речі під іншим кутом. Як наслідок стверджуємо, що парадокс у досліджуваних творах виконує актуалізуючу функцію з метою привернення уваги до відомих істин і їх (на думку автора) помилковості.
