УНІВЕРСУМ УВ ОДНОМУ ТВОРІ: АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ ЛІНИ КОСТЕНКО «ПОСЛУХАЮ ЦЕЙ ДОЩ. ПІДКРАВСЯ І ШУМИТЬ...»
Ключові слова:
Ліна Костенко, поезія, звукопис, універсальність, мотивАнотація
Ліна Костенко − унікальне явище в українській літературі ХХ − першої половини ХХІ століття. «Совість нації», яка водночас проти будь-яких ярликів, кліше та класифікацій, дисидентка, що своїми життям і творчістю ствердила імператив свободи − у світогляді й мистецтві, Ліна Костенко як поет досі залишається недостатньо прочитаною. Метою статті є аналіз вірша «Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить...» як досконалої структури, розкриття формального й змістового рівнів поезії.
Принцип дзеркала, застосований у творі, робить картину стереоскопічною, додаючи нові можливості для інтерпретації. Інтертекстуальний зв’язок із «Лісовою піснею» Лесі Українки, внутрішня інтертекстуальність, цікаві інтермедіальні аспекти поезії, а також паралелі з фактами біографії Ліни Костенко розширюють горизонт сприйняття твору. Авторка звужує та розширює об’єктив, накладає плани, унаслідок чого вірш стає об’ємним, багатошаровим. Звукопис поезії є доволі промовистим: окрім позірно зрозумілих алітерацій та асонансів перших рядків вірша, уважний читач здатен простежити закономірності іншого рівня, які вказують на кореляції земного, людського та позаземного, космічного; живого й мертвого; тимчасового та вічного.
Зроблено висновок, що поезія «Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить...» є універсальною картиною побутування душі в часі та просторі, а також те, що цей вірш про різновиди любові як сутності людини, любові до свого дому, до природи, любові жінки до чоловіка, до інших живих та померлих, до вічного та неосяжного.
