МАРРАКЕШ ЯК СИМВОЛ ПРОСТОРОВОЇ ТРАНСЦЕНДЕНЦІЇ: СОФІЯ ЯБЛОНСЬКА VS ЗІНАЇДА СЕРЕБРЯКОВА
Ключові слова:
міжмистецька компаративістика, література/живопис; тревелог, листи; імагологія, орієнталізм; архетип, ініціація, “символізм просторової трансцендентності” (М.Еліаде)Анотація
Авторка статті вважає, що тревелог Софії Яблонської «Чар Марокка» (1932), у художньому мовленні якого метафоризована живописна семіотика, слід вивчати у творчому тандемі з картинами марокканського циклу Зінаїди Серебрякової. Така вербально-візуальна колаборація має й інші мотиваційні чинники. Народжені в Україні, обидві мисткині відвідали Марракеш, з якого розпочалось їхнє африканське турне, одного 1928 року і сприйняли його географічну й урбаністичну інфраструктуру, національні типи, культурні й релігійні традиції крізь імагологічну оптику.
У Марракеші, назва якого перекладається як «земля Богів», європейські мандрівниці переживають «оп’яніння» (С. Яблонська) та «одуріння» (З.Серебрякова) від ініціальної «зустрічі з Іншим» (А.Ф’ют). Наділена трансцендентною провідністю, топоніміка цього міста відповідає феноменам ієрофаній і корелює з описаними у тревелозі душевними зворушеннями, потрясіннями і здивуваннями, як з екстатичними практиками язичницької, християнської та буддійської традицій.
Приголомшені екзотичною колористикою Марракешу, вони фіксують одні й ті ж його локації: панорамне бачення міста на тлі Атлаських гір; центральну площу Джема-ель-Фна, яку сприймають, як театральні глядачки, щиро захоплені інсценізованим атракціоном; відтворюють мультикультурну галерею (араби, бербери, негри, «сенегальці», «сагарці»); з особливою еротичною чуттєвістю репрезентують місцевих жінок.
Зустріч з орієнтальною архаїкою Марракешу (дикою, інфантильною, сексуальною) стає зустріччю зі своїм підсвідомим, актуалізує психоаналітичні самовикриття фотографині й художниці.
