НАСКІЛЬКИ БЕНЕДИКТ АНДЕРСОН КОНСТРУКТИВІСТ: ДО ПИТАННЯ ПРО НАЦІЇ ЯК «УЯВЛЕНІ СПІЛЬНОТИ»

Анотація

Конструктивістами в теоретичних розробках заведено вважати дослідників, що стоять на позиціях ­неприродності, штучності створення соціальних об’єктів. Бенедикт Андерсон зі своєю знаменитою працею «Уявлені спільноти» здається автоматично потрапляє до їх числа, адже сама назва вказує на штучність націй, створеність їх завдяки уяві. Однак, попри поширеність такого розуміння поняття «конструктивізму», авторка намагається дещо по-іншому подивитися на «створення» націй Андерсоном. 
По-перше, нації, як і інші історичні спільноти не «природні», тому що вони історичні, виникають та зникають разом з часом. А найголовніше, спільноти є продуктом людської практики, саме в цьому сенсі вони сконструйовані. Таким чином, піддаючи сумнівам конструктивізм Бенедикта Андерсона, авторка намагається з'ясувати, наскільки його дослідницька позиція ще чи вже неконструктивістська.
Авторка аналізує «конструктивістські» складові визначення нації Бенедиктом Андерсоном, як уявленої, обмеженої та суверенної спільноти, те, яким чином ріст людської популяції, населення, змушує людей об’єднуватися за допомогою уявлення, чому створюються національні мови, національні міфи та історія, яким чином вони й конструюють національні спільноти, яку роль в цьому відіграють території та держава. 
Потрібно зазначати, що для Андерсона уявленими є та інші історичні спільноти, які відрізняються крім інших факторів і стилем уявлення. Нація є реальною лише тою мірою, в якій вона співвіднесена з модерною територіальною державою та, з націоналізмом, який її репрезентує. З погляду на те, що, на думку філософа, саме націоналізм породжує націю, Андерсона можна без застереження віднести до конструктивістів. 
Попри уявленість та «сконструйованість» нації Андерсона мають і «природні» риси, які успадкували від попередніх спільностей, насамперед,  релігії. Ідея нації успадкувала мотиви братства та служіння священним цінностям, що власне і надає людському життю трансцендентний сенс – належність до цілого. Саме через приналежність до своєї нації та лише через неї, індивід відчував себе належним до історичного буття. ­Зазначені священність та «розумність» властиві есенціалізму, аж ніяк не конструктивізму, націоналістичний дискурс ідеалізує націю та сакралізує державу, вважає власний народ «вибраним» народом, колективна ­солідарність якого досягається через жертву. 
Андерсон зраджує конструктивізму, коли стверджує, що націоналізм породжує колективну солідарність особливої сили, яка закладена в самій природі національній ідентичності. Націоналізм виступає як свого роду релігія сучасного суспільства, що обіцяє людині безсмертя у вічному існуванні нації, до якої вона себе зараховує у своєму уявленні. А на думку автора статті не можна вважати конструктивістом того, хто вважає певні сутності вічними.