ВИХІД ЗА МЕЖІ ЧИ МЕЖА ВИХОДУ: АДИКЦІЯ У ПРОСТОРІ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ

Анотація

У статті здійснено соціально-філософський аналіз феномену адикції як амбівалентного досвіду, що розгортається у просторі соціальної детермінації. Автор показує, що осмислення феномену адикції може виходити за межі звичних суспільних уявлень, стигматизації та упереджень, відкриваючи можливість її філософського осмислення як прагнення суб’єкта подолати соціально зумовлені обмеження – або ж як вияв нездатності здійснити такий крок. Залежність, у цьому контексті, трактується не лише як відхилення від норми, а й як симптом глибокої екзистенційної напруги, відповідь на фрустрацію потреб у свободі, сенсі та самореалізації. У статті розглянуто історико-культурні витоки вживання речовин насолоди, які колись були символами трансценденції та соціальної інтеграції, але з часом набули інших форм впливу. Особливу увагу приділено аналізу концепцій Вольфґанґа Шивельбуша, Еріка Фромма, Мішеля Фуко, Фрідріха Ніцше та Жоржа Батая, які дозволяють інтерпретувати адикцію як форму екзистенційного пошуку, межовий досвід, через який особистість намагається переосмислити себе, свої межі та цінності. У статті підкреслено, що адикція, в основі якої закладена деструктивна природа, може містити в собі потенціал для внутрішньої трансформації. Автор здійснює філософський аналіз взаємозв’язку між адикцією та індивідуальною свободою, розглядаючи залежність як точку напруженого конфлікту між особистим вибором і соціально зумовленими обмеженнями, що може призводити до глибоких внутрішніх криз або навіть фатальних наслідків та як межовий досвід, у якому перехрещуються саморуйнування та прагнення до самоподолання, свобода й владний контроль. Такий підхід, репрезентуючи адикцію не лише як індивідуальну трагедію, а й як симптом глибших соціальних трансформацій, де особистий біль набуває колективного виміру, відкриває можливість по-новому здійснити рефлексію меж людської суб’єктності та способів існування в соціально детермінованому світі.