«ФІЛОСОФІЯ СЕРЦЯ» ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ У СВІТЛІ ПАТРИСТИЧНОЇ АНРОПОЛОГІЇ
Ключові слова:
Григорій Сковорода, філософія серця, християнська антропологія, внутрішня людина, самопізнання, богоспілкування, патристичне богослов'я, київська богословська школа, філософський персоналізм, антропологічна криза, війна, стійкість, надіяАнотація
Стаття розглядає філософію серця Григорія Сковороди як основу християнської антропології в українському контексті, пропонуючи новий підхід до інтерпретації його думки. Автор підкреслює, що вчення Сковороди про "внутрішню людину" та серце як центр особистого духовного життя тісно пов'язане з традицією патристичного богослов'я, що є ключовим аспектом як у християнській традиції, так і в персоналістичній філософії. Особлива увага приділена ролі самопізнання у процесі богоспілкування та трансформації особистості. Новизна дослідження полягає у висвітленні ролі сковородинської антропології в умовах сучасної української кризи і війни, де ідеї філософа можуть слугувати джерелом стійкості та надії. Аналізуючи антропологічну структуру людини за Сковородою, автор доводить, що його вчення про серце як точку зустрічі Бога і людини зберігає свою актуальність у сучасному богословському дискурсі.
