КОЛОНІАЛЬНА СПАДКОВІСТЬ І ФОРМИ ЗОВНІШНЬОГО ВТРУЧАННЯ В ПОСТКОЛОНІАЛЬНИХ ДЕРЖАВАХ

Анотація

У статті здійснюється соціально-філософський аналіз явища транзитивності колоніальної та постколоніальної епох з перспективи спадковості колоніальних інституцій та практик, характерних для колоніальної доби, й їх трансформації в нові форми військового, політичного й економічного контролю у постколоніальну добу.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю продемонструвати, як з другої половини ХХ ст. та початку ХХІ ст. зовнішні впливи постімперіалістичних держав на постколоніальні країни еволюціонують та набувають непрямих форм, які зберігають тісний зв’язок з підходами, встановленими в колоніальний період. 
На теоретичному та практичному рівнях розкрито механізми транзитивності колоніальної та постколоніальної епох через аналіз характеру політичного контролю та форм державотворення в колоніальний період й того, як вони трансформувались в постколоніальному періоді. Зокрема у вигляді причинно-наслідкових пар, таких як формування штучних кордонів африканських колоній як чинник деформації етносоціальних зв’язків та закладання підґрунтя для довготривалих військових етнополітичних конфліктів в постколоніальному ­періоді, відсутність незалежного самоврядування через колоніальне правління як фактор слабких правових та демократичних громадянських інституцій у постколоніальний період.
Таким чином в статті обґрунтовано, що постколоніальний період у соціально-філософському вимірі не є самостійним етапом історичного процесу. Він виступає його безпосереднім продовженням, яке успадковує негативний досвід впливу колоніальних практик на постколоніальні суспільства, що у ХХ-ХХІ ст. втілюється у вимірі втручання міжнародних акторів, а також національних держав у внутрішні справи постколоніальних країн з метою отримання політичного та економічного контролю в непрямий спосіб.