ВІЗУАЛЬНА КУЛЬТУРА ТА ЦЕНТРАЛЬНІСТЬ МІСЬКОГО ПРОСТОРУ: УРБАНІСТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРО ПРАКТИКИ СТАНОВЛЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ ІЄРАРХІЇ

Анотація

Наявний етап трансформації структур міського простору демонструє його значення як «лабораторії ­людства» та «економічного мотору когнітивно-культурної економіки». Війна в Україні показала ­важливість міста як центру воєнного опору. Складна картина візуалізації міського простору є динамічно змінюваною і ­потребує уточнення форм історичного здійснення ієрархії культурних практик. Метою ­дослідження є ­розкриття логіки візуалізації центральності міського простору в контексті витоків становлення ієрархії культурних практик. Методологія дослідження ґрунтується на оптиці чиказької школи урбаністики, яка визначила три рівні підходів до розуміння міста: короткостроковий (пріоритет визначення емпіричних ­параметрів), довгостроковий (визначення міста як базової форми цивілізації), середньостроковий (визначення специфіки окремої цивілізації, його ролі у формуванні, поширенні, розквіті та занепаді останньої). У цьому контексті розглянуто базові опозиції «великої та маленької традиції» (Р. Редфілд, М. Сінглер), «центру та периферії» (Н. Луман). У результатах дослідження з’ясовано базові параметри визначення міста як критерію цивілізації в контексті трансформації символічної архітектури в службову, а також уточнено історичну форму писемності, яка втілювала семантичну центральність міста у міру диференціації культурних практик та ускладнення їх ієрархії.